Фейлетон
(Один день з роботи наче української Верховної Ради)
Розпочався звичайний парламентський день. В сесійній залі зазвучав гімн держави. Всі депутати звично повставали. Кожному із 100 присутніх у залі здалося, що у фонограмі особливо значуще прозвучали слова „Ще не вмерла Акраїна”.
— Ти помітив? — звернувся регіонщик до ненашоакраїнця.
Той тихо відповів: „Ага”. І, приклавши руку до серця, почав хоч і з запізненням і невпопад, але з осердям підспівувати.
— У залі зареєструвалися усі 450 депутатів, — обвівши поглядом пусті місця, яких явно було більше, ніж заповнених поважними депутатськими сідницями, сказав зі свого високого місця Голова Верховної Ради В. Литвяк, - Отже кворум є. Можна засідання розпочинати. На черзі денній звіт кабінету міністрів, виступи від комітетів та фракцій, розгляд депутатських звернень, прийняття тисячі одного закону у першому та другому читанні.
— Та може, того, дещо забагато? – несміливо пискнув хтось із регіорщиків, — Я не те що тисячі, а навіть жодного не прочитав. І не те що в другому, а й в першому читанні.
— Нічого страшного, відправите на доопрацювання, та й прочитаєте, — прозвучала чи то репліка, чи порада з якогось із битівських місць.
— І не обов’язково, — обізвався заступник голови регіонщицької фракції М. Чечет, — Ви за моєю рукою стежте, як махну „за”, то голосуйте за, як махну „ні”, то голосуйте проти.
Майже всі дружно закивали головами, аж захиталося повітря. Справді, це була дуже хороша і вже перевірена пропозиція. Вона разом з практикою постійних прогулів переважною більшістю депутатів, голосування присутніх за відсутніх давала парламентаріям великі можливості відчувати себе вільними і незалежними громадянами своєї країни. Тим більше, що багато з них два десятиліття тому виборювали цю волю і незалежність для всієї Акраїни і, звісно, не могли і не мали права поступатися нею щодо себе особисто. А тут ще М. Чечет давав волю від обтяжливих думок, звільняв голови, що вносило в них відчуття надзвичайної легкості. Піднімання руки… Це нагадувало фізкультуру у початкових класах, навіювало приємні спогади про безтурботне дитинство.
— І ще, колеги, — звернувся до депутатів. В. Литвяк, — я пропоную змінити чергу денну, один закон, який зовсім не прописаний в ній, розглянути першим. Адже він такий, що, прийнявши його, ми позбудемося необхідності розглядати всі інші.
Перспектива порадувала, а той, хто ще нічого і ніколи не читав, аж підстрибнув від радості. За проголосували усі 100 присутніх і усі 350 відсутніх депутатів.
Після цього Литвяк негайно зазбирався і залишив залу, посилаючись на якийсь конче важливий прийом якоїсь конче важливої зарубіжної делегації. Голова через нагальні і важливі інші державні справи засідання залишав часто, і особливо досвідчені та спостережливі депутати в таких випадках навіть робили висновок, що таким чином від старається уникати участі в розгляді особливо каверзних, як мовиться, резонансних питань. Втім, з цим можна було б і посперечатися. Залізну, здавалось би, логіку спостережливих порушувало те, що Литвяк нічого не залишав і мужньо просидів у залі, коли приймався податковий кодекс і утверджувалася пенсійна реформа. Злі язики, правда, плескали, що це президент примушував його сидіти, але звісно, що це неправда. Вільного голову аж занадто вільної ради навіть по понятіях не може присилувати ніякий президент.
Повноваження вести засідання ради перебрав його перший заступник, відомий своєю високою партійною дисципліною, твердістю і непохитністю у проведенні затвердженої лінії комуніаліст А. Мартиняк.
— Отже, на черзі денній розгляд у першому читанні проекту закону „Про заборону окраїнцям дихати”.
— Що, що?.. – перепитав ненашоакраїнець І. Заіць.
— Треба менше стрибати по залу, а більше слухати, — невдоволено викрикнув його однофракцієць І. Хлющ.
Інший їхній однофракцієць П. Мовчян аж заціпенів, якось тривожно ворушачи вустами, але без слів.
— І стоїть твердий, мов чан, депутат Петро Мовчян, — прокоментував цю подію якийсь гуморист у любій для того ж Мовчяна віршованій формі.
— Прошу припинити, — перебив їх усіх А. Мартиняк, — я ще не оголошував репліки з місць. І, здається, сказав чітко і зрозуміло – не дихати означає не дихати, носом чи ротом, чи хто ще як там уміє, не важно…
— А тепер є пропозиція розглянути питання за скороченою процедурою. Заперечення є? Отже, голосуємо, — швидко пробурмотів він. Між словами та реченнями навіть найдосвідченіші не помітили і натяку на паузи.
Скорочена процедура, цей прекрасний витвір акраїнських парламентаріїв, дуже і дуже їм подобався. На відміну від якихось там англійських чи інших колег, які не те що великий закон, а й навіть найменший пункт від малюсінького мусолять інколи місяцями, а то й роками, і так і не можуть дійти до чогось, наші навчилися вирішувати усе миттєво навіть без скороченої процедури. А скорочена? Це взагалі клас, і порівняти можна хіба що з космічними швидкостями. А також знести в книгу рекордів Гінеса. Це ж цікаво буде знати усім, хто в світі приймає найбільше законів за одиницю часу.
За проголосували усі присутні й відсутні депутати, окрім фракції битівців, яка ні за що принципово вирішила не голосувати до повного звільнення своєї лідерки із в’язниці.
— Слово для доповіді надається віце-прем’єр-міністру Акраїни Сергію Леонардовичу Ті-гепну, – оголосив Мартиняк.
Ті-гепну, подякувавши депутатам за підтримку усіх його попередніх реформаторських ініціатив, коротко доповів, чому саме такий потрібен закон:
— У нас немає ніякого профіціту, один дефіціт. Видатки переважають над прибутками в багато разів. І переставши дихати, ми зможемо вирівняти їх, довести до найідеальнішої цифри, до нуля.
Оскільки голова профільного природоохоронного комітету, який хоч і не був на місці, але активно тиснув кнопку за все, (знаходився на рибалці і саме зараз гарно клювало), все ж співдоповідати через таку важливу причину дещо не міг. Але ситуацію поправив член цього комітету, який з місця заявив, що в комітеті закон погоджено через його надзвичайно велику екологічну цінність. Зазначив, що найбільшим забруднювачем природи є людина, і наголосив, що в результаті уведення закону в дію повітря стане чистішим.
— Отже, переходимо до обговорення, — сказав Мартиняк, — прошу записатися
Після того, як на табло висвітилися прізвища охочих, першим взяв слово депутат від ненашоакраїнців і водночас партії захисників когось і від когось Я. Карамзін. Він підкреслив велику користь закону, бо в ньому простежується серйозна антикорупційна складова. Адже всі корупціонери перестануть дихати, а, значить, і корупцією займатися перестануть.
Водночас в кулуарах велась активна розмова інших депутатів з журналістами.
— Я за цей закон нізащо голосувати не буду, — заявляв ненашоакраїнець В. Гар”єв, — Ось дивіться, у мене в руках моя картка для голосування. Я негайно відлітаю в Америку і її забираю з собою, щоб ніхто не всунув замість мене в голосувалку.
— Я проти цього закону, але голосуватиму за, — сумно сповіщав депутат-регіощик В. Луканов, — Раз фракція вирішить підтримати його, то ми всі й підтримаємо. У нас дисципліна, порядок.
Голова цієї фракції О. Афремов в цей же час на брифінгу переконував присутніх, що даний закон є найкраще, що можна придумати в світі. І обурювався, що навіть в Європі йому не аплодують, а спробують умовити не приймати. Це, на його думку, не по партнерські.
І з усього цього його спічу можна було зрозуміти, що по-партнерські балакати і навіть рівноправно пити чай з європейцями вони все ж таки можуть.
Густим натовпом оточили місцевого ясновидця В. Гондаренка журналісти газети «Столичні відомості».
— Що це означає, що з нами буде, приймуть чи ні? — лилися нескінченним потоком тривожні питання.
Він, блідий і знервований, у націлені в рота мікрофони та диктофони незвично тихо шепотів:
— Вони такі, вони можуть…
Провидець був розгублений. Він знав у світі усе. І яка погода буде у столиці в цей день в наступному столітті, і хто стане майбутнім президентом Америки і канцлером у Німеччині. Навіть, на відміну від американських його колег, які весь час помиляються, він точно знав, коли настане кінець світу, але нікому про це не казав. А тут… В прозрінні за пилом, мороком, туманом і димом прийдешніх віків аж ніяк не проглядалося тривожне сьогодення, кульмінацією якого мали стати найближчі хвилини.
І, як колись в Нострадамуса, просиналося нестерпне бажання пророкувати катренами.
— Засяяв великий господар і рада вознесеться зливами і липою, — несподівано, без участі інших пророкових органів почали катренити самі вуста.
Він особисто мало уявляв, що говорив. І лише велика надія на нащадків, які, звісно, все зрозуміють і розгадають, примушувала його не припиняти цей потік провісницького одкровення.
А в залі депутат від фракції Литвяка (Ненародна партія) О. Зарубанний пропонував змінити назву закону, як таку, що не дуже відповідає його суті, носить дещо агресивний характер, що може не сподобатися його любому народу.
— Може того, — казав він, — замість „заборонити дихати” записати „дозволити не дихати”. Суть від цього не зміниться.
Ця теза була відкинута через те, що саме суть може змінитися, люди не зрозуміють і дозволом не скористаються, тобто і надалі дихатимуть.
— Ми й так багато вже засмітили законодавчу базу різними пустими законами. Може вже досить, — різко висловився М. Чечет.
— То давайте сховаємо цей закон в інший, — запропонував ще хтось, — Наприклад в закон про поліпшення поштових відправлень. І гамузом приймемо.
— Все рівно чорнобильці та афганці розгадають, — розпачливо сказав той, хто ніколи й нічого не читав, і почав нервово знімати свій депутатський значок та ховати в кишеню. Але, напевне, від великого хвилювання переплутав кишені, і пхав не в свою, а в сусідову.
— Чого це ти? – обурювався сусід, — У мене вже й так там два чужі лежать. Що я вам, якийсь склад значковий, чи що?
Втім, вийшовши на перерву, він переконався, що у своєму припущенні глибоко помилився. Складом він виявився не тільки значковим. В кишені знайшов ще й три чужі депутатські посвідчення.
Перед тим, як почати виступ, М. Чечет перепитав у Афремова:
- А точно, що цей законопроект погоджений з президентом?
- Точно, точно, — запевнив той.
А Мартиняк, який за довгі десятиліття свого спікерування в ролі першого заступника навчився більше чути, ніж треба, і вдавати, що більше знає, ніж знає насправді, зі своєю дещо іронічно-саркастичною посмішкою добавив:
— Не бійтеся, вето не буде. І нічого іншого теж.
— Колеги, — розпочав Чечет, — цей закон, попри деякі несподіванки, все ж для нас не новина. Образно кажучи, дихальну профілактику ми ведемо з перших днів, як прийшли до влади. Пригадайте підвищення комунальних тарифів. Багатьом акраїнцям хоч і не до кінця, але тоді вже стало перехоплювати подих. Або ж ту пенсійну реформу… Одним махом ми скоротили маси пенсіонерів. А надалі цей прошарок повністю зникне з лиця Акраїни. Пам’ятаєте, наш голова фракції О. Афремов ще за урядування Тимощенкової, коли та сама хотіла збільшити пенсійний вік, заявив, що, якщо станеться так, то нам від пенсій зовсім відмовитися можна буде. Бо до пенсійного віку акраїнці не доживуть. І ось цей час майже настав. А наш податковий кодекс… Це ж клас. Точніше хочу сказати, що цілий середній клас, дрібний і середній бізнес в країні перестав дихати. Звісно, дехто викрутився, подався в люмпен-пролетарі. Але ж… Наші реформи носять не вибірковий, а всеохоплюючий характер. І цей закон є логічним підсумком, завершенням курсу реформ, які ми професійно упроваджуємо в життя.
Цей виступ завершили рідкісні в цій залі гучні оплески.
Ошалілий і радісний від такої підтримки Чечет хотів ще щось сказати, але Мартиняк слова не дав, посилаючись на те, що час виступу вже вичерпано.
— Спасибі вам, Михайле Васильовичу, за змістовний виступ, але ви вже й так все сказали. Не будемо порушувати регламент, — підсумував головуючий. І запропонував проголосувати закон в першому читанні.
За проголосували усі присутні й відсутні за винятком битівців, які в цей час свої місця покривали великим портретом своєї ув’язненої лідерки. Проголосувала і відсутня картка В. Гар”єва, яка разом з ним в цей час вже приземлялася в аеропорту Америки.
Несподівано в президії парламенту вигулькнула постать В. Литвяка, який оголосив завершення сесійного дня у зв’язку з тим, що всі заплановані на нього питання вже розглянуті.
На прощання порадив усім депутатам готуватися до розгляду закону у другому читанні, а також познімати свої значки і не виходити на площу, а розійтися по комітетах через підземні переходи. І просуватися тихо, щоб було чути, як миша писне.
— Правильно, — підтримав його голова регламентного комітету, — Противно дивитися на ті залізні паркани, якими хтось і невідомо навіщо оточив нас після приходу афганців з чорнобильцями. Неприємна картина.
Всі дружно здригнулися, пригадавши чи той візит, чи ту неприємну картину, і мовчки, навіть без голосування, так же дружно по-стройовому пішли до підвалу.
А. Ковальчук, політолог.
Главная \ Блог пользователя Киев еврейский \ Не дихати